Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року Справа № 910/15504/14

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Круглікової К.С.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 року у справі №910/15504/14 господарського суду міста Києва за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Приватного підприємства "Фортуна-ХХІ", третя особа: Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, про усунення перешкод у користуванні майном,

за участю представників:

Прокуратури: Савицька О.В. посв. № 015589

Позивача: ОСОБА_4 дов. б/н від 16.03.2015 року

Відповідача: Пішенін Д.О. дов. б/н від 08.08.2014 року

Третьої особи: не з'явився

В с т а н о в и в :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, Позивач) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Фортуна-ХХІ" (далі - ПП "Фортуна-ХХІ", Відповідач) про усунення перешкод в користуванні майном, а саме - готельними №№ 06, 07, 08, 09, 10, 11, 12 та приміщенням сауни разом з майном, що є невід'ємною частиною судна "ІНФОРМАЦІЯ_1", шляхом зобов'язання ПП "Фортуна-ХХІ" повернути судно "ІНФОРМАЦІЯ_1" на місце його розташування за адресою: АДРЕСА_1

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.07.2014 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі - РВ ФДМУ, Третя особа).

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 року, позов ФОП ОСОБА_2 задоволено повністю.

У поданій касаційній скарзі, Перший заступник прокурора міста Києва (далі - Прокурор), посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - ЗУ "Про оренду державного та комунального майна"), ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (далі - ЗУ "Про приватизацію державного майна"), ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити ФОП ОСОБА_2 у задоволенні її позовних вимог у повному обсязі.

Представник Позивача, у своєму відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на безпідставність доводів та вимог Прокурора, викладених у касаційній скарзі, просив залишити рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у даній справі без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.03.2010 року між ПП "Фортуна-ХХІ" (Орендодавець) і ФОП ОСОБА_2 (Орендар) було укладено договір № 05/01-2010 оренди (далі - Договір оренди № 05/01-2010), відповідно до умов якого (п. 1.1.) Орендодавець передає, а Орендар приймає у тимчасове строкове користування частину готельного комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1" та зобов'язується сплачувати орендну плату Орендодавцю.

Згідно п.п. 1.2., 1.4., 1.5. Договору оренди № 05/01-2010, об'єкт оренди являє собою готельні №№ 06, 07, 08, 09, 10, 11, 12 та приміщення сауни, разом з майном, що є невід'ємною частиною готельного комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1", який розташований за адресою: АДРЕСА_1 Основні характеристики об'єкту оренди зазначені в акті прийому-передачі, який є невід'ємною частиною до даного договору. Об'єкт оренди на момент передачі в оренду знаходиться в робочому стані.

Відповідно до умов Договору оренди № 05/01-2010 (п. 2.1.) об'єкт оренди надається в оренду для ведення господарської діяльності, яка не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Згідно п.п. 4.1.-4.3. Договору оренди № 05/01-2010, він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2015 року. Термін дії договору може бути скорочений за взаємною згодою обох сторін. Орендар має право відмовитись від даного договору, попередивши Орендодавця в термін 10 днів, при цьому сплачена попередня орендна плата не повертається.

Відповідно до п. 6.2. Договору оренди № 05/01-2010 Орендодавець за даним договором втрачає право розпорядження об'єктом на термін суборенди без письмової згоди Орендаря.

Разом з тим, в наступному, Відповідач своїми листами № 05-11/10 від 05.11.2010 року та № 10-11/10 від 15.11.2010 року повідомив Позивача про відшвартування плавготелю "ІНФОРМАЦІЯ_1" та тимчасове переміщення його на інше місце стоянки.

У зв'язку з цим, та неможливістю подальшого забезпечення користування стоянкою плавготелю "ІНФОРМАЦІЯ_1", додатковою угодою № 1 від 15.11.2010 року до Договору оренди № 05/01-2010 сторони домовились про призупинення дії Договору оренди з 01.01.2011 року по 01.01.2014 року.

Вимогами ФОП ОСОБА_2 у даній справі є усунення перешкод в користуванні майном, а саме - готельними №№ 06, 07, 08, 09, 10, 11, 12 та приміщенням сауни разом з майном, що є невід'ємною частиною судна "ІНФОРМАЦІЯ_1", шляхом зобов'язання ПП "Фортуна-ХХІ" повернути судно "ІНФОРМАЦІЯ_1" на місце його розташування за адресою: АДРЕСА_1, з посиланням на положення ст.ст. 391, 396, 526, 759, 762 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України, умови Договору оренди № 05/01-2010, і на те, що в порушення умов останнього, Орендодавцем не було здійснено повернення готельного комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1" на місце його постійного розташування, яке у свою чергу унеможливлює здійснення Орендарем користування об'єктом оренди - готельними №№ 06, 07, 08, 09, 10, 11, 12 та приміщенням сауни, разом з майном, що є невід'ємною частиною готельного комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, з посиланням на положення ст.ст. 11, 391, 509, 526, 626, 628, 629, 759, 760 ЦК України, ст. 193 ГК України, та умови Договору оренди № 05/01-2010, встановивши при цьому, що ПП "Фортуна-ХХІ" порушило умови вказаного договору, який є чинним, та не здійснило повернення готельного комплексу (судна) "ІНФОРМАЦІЯ_1" на місце його постійного розташування за адресою: АДРЕСА_1, що у свою чергу унеможливлює здійснення Позивачем права користування вказаним об'єктом оренди, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і їх задоволення у повному обсязі.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Однак, вказаним вимогам судові рішення у даній справі у повній мірі не відповідають.

Так, частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, а згідно ч.ч. 1, 2 ст. 319 цього ж Кодексу, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 134 ГК України також передбачено, що суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Водночас, статтею 324 ЦК України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

При цьому, статтею 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено категорії землі України за основним цільовим призначенням, а саме: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно ст. 70 ЗК України, до земель річкового транспорту належать землі під: а) портами, спеціалізованими причалами, пристанями і затонами з усіма технічними спорудами та устаткуванням, що обслуговують річковий транспорт; б) пасажирськими вокзалами, павільйонами і причалами; в) судноплавними каналами, судноплавними, енергетичними та гідротехнічними спорудами, службово-технічними будівлями; г) берегоукріплювальними спорудами й насадженнями; ґ) вузлами зв'язку, радіоцентрами і радіостанціями; д) будівлями, береговими навігаційними знаками та іншими спорудами для обслуговування водних шляхів, судноремонтними заводами, ремонтно-експлуатаційними базами, майстернями, судноверф'ями, відстійно-ремонтними пунктами, складами, матеріально-технічними базами, інженерними мережами, службовими та культурно-побутовими будівлями, іншими об'єктами, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про транспорт" (далі - ЗУ "Про транспорт") до складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, порти і пристані, судна, суднобудівні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства тощо, незалежно від форм власності.

Стаття 28 ЗУ "Про транспорт" відносить у сукупності до складу земель річкового транспорту: порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуваннями, що обслуговують річковий транспорт, пасажирські вокзали, павільйони і причали, берегоукріплювальні споруди й насадження, будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, інші об'єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Згідно п. г) ч. 2 ст. 5 ЗУ "Про приватизацію державного майна" приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства. До об'єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, зокрема, акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій.

Частиною 2 ст. 4 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" також, передбачено, що не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, переданих в оренду до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 29.06.2004 року.

В даному випадку, як зазначалося вище, обґрунтовуючи свої вимоги ФОП ОСОБА_2, з посиланням на положення ст.ст. 391, 396, 526, 759, 762 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України, вказувала на те, що в порушення умов укладеного між нею та ПП "Фортуна-ХХІ" договору № 05/01-2010 оренди від 01.03.2010 року, останнім, як Орендодавцем, не було здійснено повернення готельного комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1" на місце його постійного розташування, яке у свою чергу унеможливлює здійснення нею, як Орендарем, права користування об'єктом оренди - готельними №№ 06, 07, 08, 09, 10, 11, 12 та приміщенням сауни, разом з майном, що є невід'ємною частиною готельного комплексу "ІНФОРМАЦІЯ_1".

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, 23.07.2004 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (Орендодавць) в особі заступника Голови Фонду державного майна України та ПП "Фортуна-ХХІ" (Орендар), було укладено договір оренди № 768 нерухомого майна, яке належить до державної власності (далі - Договір оренди № 768), за яким (п. 1.1.) Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування в строкове платне користування державне нерухоме майно - частину причальної набережної довжиною 40 п.м. (надалі - майно), розміщене за адресою: АДРЕСА_1 що знаходиться на балансі ВАТ "Київський річковий порт" і не увійшло до його статутного фонду, вартість якого становить за експертною оцінкою станом на 30.06.2004 року 108619,23 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення стоянки плавзасобів.

При цьому, умовами Договору оренди № 768 (п.п. 2.1., 2.2.) передбачалось, що Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін,указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до п.п. 10.1., 10.2. Договору оренди № 768, цей договір укладено строком на 11 місяців, що діє з 23.07.2004 року до 23.07.2005 року включно. Цей договір оренди може бути переукладений з Орендарем строком на 5 років в разі врегулювання питань державної реєстрації договорів оренди відповідно до вимог чинного законодавства.

Згідно акту приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 23.07.2004 року, погодженого балансоутримувачем - ВАТ "Київський річковий порт", Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву передало, а ПП "Фортуна-ХХІ" прийняло в користування нерухоме майно, зазначене в п. 1.1. Договору оренди № 768.

Таким чином, на підставі Договору оренди № 768 Відповідачем було отримано в оренду гідротехнічні споруди (причали), що належать до об'єктів державної власності, які, з огляду на приписи ст. 4 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна", не можуть бути об'єктами оренди.

Незважаючи на такі обставини, судом першої інстанції, в порушення приписів ст. 43 ГПК України, не було у повній мірі та належним чином надано правової оцінки, як умовам Договору оренди № 05/01-2010, укладеного між ПП "Фортуна-ХХІ" і ФОП ОСОБА_2 01.03.2010 року, так і Договору № 768, укладеного між РВ ФДМУ і ПП "Фортуна-ХХІ" 23.07.2004 року, у їх сукупності, з урахуванням вказаних вимог норм матеріального права, оскільки саме на підставі Договору № 768 Відповідач отримав у оренду вказаний об'єкт державної власності, який має загальнодержавне значення.

При цьому, приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не приділив належної уваги і тій обставині, що вимоги Позивача у даній справі про повернення судна "ІНФОРМАЦІЯ_1" на місце його розташування за адресою: АДРЕСА_1, фактично стосувались використання об'єкта - причалу, який є гідротехнічною спорудою, що належить до державної власності, який має загальнодержавне значення, а тому, не може бути об'єктом оренди.

Також, під час розгляду даної справи не було звернуто увагу і на те, що предметом даного спору є усунення перешкод в користуванні майном - готельними №№ 06, 07, 08, 09, 10, 11, 12 та приміщенням сауни разом з майном, що є невід'ємною частиною судна "ІНФОРМАЦІЯ_1", тоді як способом усунення порушених прав, обраних самим Позивачем у його заяві, є зобов'язання Відповідача повернути судно "ІНФОРМАЦІЯ_1" на місце його розташування за адресою: АДРЕСА_1, що у свою чергу свідчить про невідповідність предмету спору та обраного стороною способу захисту порушених прав. При цьому, у поданій заяві Позивач жодним чином не обґрунтував - у чому саме полягають дії (бездіяльність) Відповідача щодо здійснення перешкод у користуванні орендованим ним майном, тоді як це питання судом, що має важливе значення для правильного вирішення даної справи, під час її розгляду взагалі не досліджувалось.

Крім того, місцевий господарський суд, встановивши, що частина причальної набережної довжиною 40 п.м, за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться на балансі ВАТ "Київський річковий порт", а тому, рішення у даній справі може вплинути на його права та обов'язки, всупереч вимог ст. 27 ГПК України, не вирішив питання про залучення вказаної особи до участі у справі, що згідно п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України є безумовною підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.

Водночас, суд апеляційної інстанції, який відповідно до положень ст.ст. 99, 101 ГПК України під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, всупереч ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи, не приділив у повній мірі уваги вищезазначеним обставинам справи та вимогам норм матеріального права та, пославшись тільки на те, що рішення суду першої інстанції про задоволення позову є обґрунтованим, безпідставно залишив вказане судове рішення без змін.

Між тим, згідно ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, залучити до участі у справі необхідних сторін, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права і обов'язки сторін у даній справі, і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Першого заступника прокурора міста Києва задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року у справі № 910/15504/14 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя Малетич М.М.

Судді Круглікова К.С.

Мамонтова О.М.